|
Мошко (Вибігає переляканий, занепокоєний, метушиться та звертається до Ірода,
хапаючись то за голову, то за серце, то за тайстру)
Ой, вай мір, пресвітле царство!
Лихая година!
Сура Чиста
діва, не вінчавшись!
Породила сина!
Ірод (Зневажливо)
Що ти плещеш, воропаю?
Де твій розум дівся?
Чи зсунувся із глузду,
Чи з ляку скрутився?
Смерть (Вибігає, тремтить, плаче)
Ой, рятуйте, люди добрі!
Дайте мені раду.
Порозбивано темниці,
Всіх повипускано!
Ірод (Здивовано та зло, свариться на Смерть)
Хто ж се випустив на втьолю
Людську бунтівницю?
А ти де блукала, дурна,
Кинувши темниці?
Смерть (Обурено виправдовується, показує щербату косу)
Чи ж мені одна робота
Все то вартувати
Та всю ніч і ввесь денечки
Цю косу клепати?
Мушу раз у раз косити
Направо й наліво.
А тим часом, як я з праці
Потом обливалась,
Народилось якесь диво –
Бодай не казати.
Чорт (Вибігає, падає на коліна, підводиться та благаючи, перелякано
звертається до Ірода, емоційно жестикулюючи)
Царю! Змилуйся, дай сили!
Пекло збунтувалось.
Спереляку всі чортяки
Геть порозбігались!
Інші, стоя межі грішних,
Як вовки завили,
Бо пекельний люди
Вогонь погасили!
Вже драбини з вил чортячих
Та з кочерг майструють,
Щоб із пекла повилазить,
Бо спасіння чують.
Та давай скоріше військо, порохи, гармати
Для порятунку – навіжених
Мусимо стріляти.
Кривда (у
розпачі)
Чи ж довіку нам не збутись
Тяжкої наруги?
Ірод (Рішуче)
Царювати мимо мене? Ні! Цього не буде!
Чиє небо? Чиє пекло? Мої будуть люди!
Так не дам я цілим світом тому володіти,
Хто на хмарах піднебесних думає сидіти.
Я пошлю на нього зараз повки за повками
Мов травою, усю землю вкрию вояками.
Кривда (Радісно)
О, слова я чую дорогі, славні дуже слова.
Тепер справді буде скоро твоя перемога.
Треба дійсно цеє діло тобі сотворити,
Ніж під владою іншого до смерті прожити.
Царства позбувшись, в раба перейдеш.
Тож послухай добру пораду,
Для тебе це буде приємно і радо:
Поспіши воїв своїх в Вифлеєм послати,
Щоб не втекли новий цар і його мати.
Всі ідуть зі сцени. Виходять пастушки, Козак, Українець, Українка і стають
пі зорею
| 
