Вогняна саламандра здавна вважалася твариною містичною і небезпечною. Крім широко розповсюдженої думки, що вона без шкоди для себе може бути у вогні, очевидно, завдяки її фарбуванню, схожому на колір палаючих вуглинок чи паличок, - було відомо також про її надзвичайну отруйність. Побачити у вогні саламандру вважалося довгий час дуже гарною прикметою. Якщо доторкнутися до вогняної саламандри, вона виділить їдкий слиз. Його так багато, що коли кинуть тварину в багаття, що догоряє, вона загасить його. Про цю властивість саламандри згадував ще Аристотель. Пліній старший (23-79 р. н. е.) писав: "Найжахливіший з усіх звірів – це саламандра. Інші кусають принаймні окремих людей і не вбивають багатьох відразу..., а саламандра може погубити народ так, що ніхто і не помітить, відкіля прийшло нещастя. Саламандра показується тільки при сильному дощі і ніколи не з’являється в суху погоду. Слиз, що випливає із рота, як молоко, виїдає у людей волосся, куди б він не потрапив, знищує колір шкіри і залишає на ній довічні плями". На думку Плінія, "Саламандри залазять на дерева й отруюють плоди. Навіть, якщо хтось спече хліб на дровах того дерева, по якому вона колись повзала, то він стане отрутою. Якщо саламандра упаде в колодязь – вода в неї буде отрутою. Однак деякі звірі, наприклад, свині, їдять це жахливе створіння, тому що в усіх є вороги". Віддавши данину Плінію (хоч не з усіма, проте з деякими з його постулатів важко не погодитися), розглянемо, як потрактовується жахливе створіння зараз, коли за нього всерйоз взялися дослідники, не побоюючись навіть випадання усього волосся на тілі.

Насправді вогняна саламандра не настільки отруйна, як видалося древньому філософу. Її отрута діє в основному на слизові оболонки тварин і небезпечна при потраплянні в кров. Якщо взяти саламандру голими руками, то єдина неприємність, яку слід від неї очікувати, - специфічний часниковий запах. У 1866 р. російський вчений Залежський визначив склад секрету, який виділяє плазун. Отруту, що міститься в цьому, він назвав саламандрином.

Саламандрин справді досить токсичний, його летальна доза для миші становить близько 70 мкг. Він належить до групи нейротоксинів і викликає судоми і розлади дихання, серцеву аритмію і частковий параліч. Із фармакологічного погляду саламандрини розглядаються як потенційні місцеві анестетики. Крім того, вони мають антимікробну активність.

Шкіра саламандри дуже чутлива. Якщо впливати на неї електричним струмом, досить лише 20-25 вольт, щоб викликати рясне виділення отруйного секрету. Випарувавши його при температурі +400С, можна одержати кристали.

Ящірка, що вкусила саламандру в отруйну залозу, гине через 30 секунд, а гадюка через 4 хвилини. Саламандра ж після укусу гадюки живе 4 години.

Згідно з безліччю легенд, саламандра, як і дракон, може випускати вогонь, але природа вогню в неї інша. "Вогонь саламандри" схожий на напалм або плазму. Такий вогонь не можна погасити водою. Його температура набагато вища, ніж вогню, одержуваного від палаючого дерева. Цей вогонь може плавити камені. Але не варто помилятися, прочитавши: "Це все спалила саламандра", думаючу про танк, а не про тварину. Так і тут. "Вогонь саламандри" – це застосування магії вогню могутнішого, ніж звичайний. Тобто метафора, а не реальна характеристика.

Древні уявляли саламандру "істотою, схожу на ящірку, іноді на собаку, що не згорає у вогні. У саламандри тіло кішки, крила з перетинками і зміїний хвіст, а подих отруйний. Ходять чутки, що вони здатні перетворювати свинець у золото, підтримуючи необхідну для цього температуру своїм подихом. Саламандр можна зустріти на схилах вулканів під час виверження, вони також здатні з’явитися з власної волі в будь-якому палючому полум’ї. Саламандра безстатева".

Її зображували, зазвичай, у вигляді маленької безкрилої ящірки або дракончика, іноді схожа на собаку, що вистрибує з полум’я. На відміну від геральдичного дракона, саламандра, - монстр, описуваний як "дракон у вогняній купелі", - зображувалася без крил і за зовнішнім виглядом більше нагадувала ящірку. Саламандра входила в герб Франциска І, короля Франції. Вона символізувала елемент вогню, це – тварина вогню. Оскільки вважалася безстатевою, то означала і цнотливість.

У християнській символіці саламандра уособлювала хоробрість праведника, якого не може поглинути вогонь спокуси.

У геральдиці уособлювала хоробрість і мужність, яким не може зашкодити вогонь нещастя.

Саламандри – найбільші хвостаті земноводні, що велику частину часу проводять на суші. Вони мають, як правило, яскраве забарвлення, яке попереджає про те, що їхня шкіра виділяє отруйний секрет і огидна на смак.

А живуть вони у вологих місцях, попід камінням, колодами, на деяких деревах. Вогняна саламандра, яка живе тільки на суші, веде винятково нічний спосіб життя. Зовнішність плямистої саламандри, яку здавна називають вогняною, дуже загадкова. Її тіло блискучо-чорне, а голову і спину прикрашають яскраво-жовті безформні плями.